Словник Української
1. Зменшувально-пестливе прізвисько або звертання до дівчинки або жінки на ім’я Агата, Агафія чи іншого імені, що починається на “Аг-“.
2. (рідко) Уживається як ласкаве звертання до дитини (переважно дівчинки) незалежно від імені, що виражає ніжність та захоплення.
1. (про немовля) вимовляти звуки, схожі на «агу», «аґу», коли воно в хорошому настрої, спілкуючись із дорослими; гулити.
2. (переносно, розмовне) ніжно розмовляти, залицятися; також проводити час у приємній, легкій розмові.
1. Родина гризунів (Dasyproctidae) з ряду мишоподібних, що поширені в Центральній та Південній Америці, до якої належать, зокрема, агути та акуші; характеризуються стрункою будовою тіла, довгими задніми лапами та коротким хвостом.
2. Застаріла, але інколи вживана в науковій літературі назва родини Dasyproctidae, тобто тієї ж самої таксономічної групи, що й у першому значенні.
1. Розділ богослов’я, що вивчає життя, діяльність та вчення святих, а також принципи та практику їх шанування в християнстві.
2. Наука, що займається систематичним дослідженням агіографічних текстів (житій святих), їх історичності, літературних особливостей та місця в культурі.
Ададжето — власна назва музичного твору, що вказує на повільний, спокійний темп його виконання; часто використовується в назвах частин інструментальних творів (сонат, концертів, симфоній).
1. Музичний термін, що позначає повільний, спокійний темп; музичний твір або частина твору, виконані в такому темпі.
2. У балеті — повільна, плавна частина танцю, що виконується солістом або дуетом, зазвичай зосереджена на виразності та ліричності рухів.
1. (у ботаніці) — такий, що розташований або спрямований до осі органу рослини (наприклад, про листки, пелюстки тощо); протилежне до абаксіального.
2. (у зоології) — такий, що знаходиться на стороні тіла або органу, зверненій до його осьової лінії; протилежне до абаксіального.
Адактилія — вроджена аномалія розвитку, що характеризується повною відсутністю пальців на кистях або/і стопах.
1. (історичне) Торгова марка снодійного та заспокійливого лікарського препарату на основі барбітурату, що використовувався у першій половині XX століття.
2. (загальне) Застаріла назва або жаргонне позначення снодійних засобів групи барбітуратів.
1. (мінералогія) Рідкісний мінерал, різновид корунду, що має сірувато-синювату або зеленувату барву; синій сапфір.
2. (поетичне, застаріле) Надзвичайно твердий, незламний матеріал або предмет; часто вживається як епітет для позначення надміцності (наприклад, адамантинові скелі, адамантинове серце).
3. (хімія, техніка) Штучний матеріал, сплав або покриття, що відрізняється винятковою твердістю.