озирнути

Приклад 1:
).Розрахунокбувточний:покипо0 тенційна«базароста»сиділапокарцерахіодиночках,пролетар0 ськікварталинаших,оспіванихзгодом«ПлачемЄремії»,«руси0 фікованих міст» вивергали на0гора новупартію «інтеліґенції першого покоління» — ту, котрій для «роста» було зоставлено вжеєдиношкільнийпідручникіпортвейнзарубдесять.Щойно по двадцяти роках ця ґенерація спромоглася озирнути масштаб своговимушеногокультурногосирітствайзамірятипорожніза0 сіки — В. Неборак виявив, що в 19700ті в повномуневіданні щодняпрошкувавдошколиповзбудинокКалинців,Ю.Андру0 хович — що дожив уІвано0Франківськусливе до тридцятки, ні разуне чу вши імені Опанаса Заливахи… Звісно, такі від0 криття не пізно робити і в дорослому, сформованому віці — тількиотемоційноюскладовоютвоєїкультурноїпам’яти Замість передмови 7~в цьому віці вони вже не стануть: маю на увазі те кровне, під0 шкірно0досвідоме, за Т. Прохаськом мовлячи, «відчуття при0 сутности» попередників, котре, серед іншого, спонукає тебе писати з думкою, як сподобатись не сучасникам — а, насам0 перед, Митусі й Антоничу… Без такої чуттєвої сув’язі куль0 тура розпадається, і кожне нове покоління починає з свого «19170гороку».Дрімуче(івойовниче—вдусі«ЧервоноїПросві0 ти» 19200х) масове невігластво нинішніх двадцятилітніх («по0 коління Джинс — все й одразу!») — це також віддалений істо0 ричний наслідок того, що останніх свідомих носіїв «відчуття присутности» свого часу було на 10—15 років видалено з сус0 пільства: що моє покоління зростало — без Калинця. То яка ж тут можлива передмова, до цих віршів — у 20040му, в розпалі нашого повального культурного здичавіння?
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”