Приклад 1:
Лісовик Овва! Коби всії біди!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Нехай її посадять у колоду… – Овва! – здихнув Ригорович i каже: – Не iмать нинi властi над нею нiхто.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
— а в Борисполi на одчайдушно лункий, наче крик у пустому домi, звук моїх пiдборiв з‑пiд стiн пiднiмались, поверх неоковирно наскиртованих бебехiв, розфокусованi соннi лиця, помалу розпростуючи риси, як потривоженi нiчнi тварини: мов тут вони й мешкали, єврейськi посiмейства у вiчному чеканнi, аж розхилиться брама кордону й можна буде шаснути в шпарину, i ото так проводжала мене моя країна, країна, в яку я, пiсля всього, — вернуся, авжеж, i дарма мої добросердi американцi радять менi податися на ще якусь стипендiю, запевняючи, що маю добрi шанси, я вернуся, я поповзу доздихувати, як поранений пес, залиганий повiдком нiкому не знаної мови, а ви згадайте про мене в “The Review of Literary Journals”, еге ж, i ще моя позаторiшня стаття про українську лiтературу в “PartisanаReview” була не зовсiм дурна, її помiтили, на неї — овва! — вiдгукнулось “Times Literary Supplement”, але в головну думку ви, братцi, однак не в’їхали, вона здавалась вам кумедною, i не бiльше: що український вибiр — це вибiр мiж небуттям i буттям, яке вбиває, i цiла лiтература наша горопашна — лиш зойк приваленого балкою в обрушенiм землетрусом домi: я тут!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”