Значення
- (Психологія) –
Стан, коли людина втрачає здатність до ясного мислення, сприйняття або реакції; заціпеніння, притупленість розуму та почуттів, часто внаслідок втоми, шоку, сильного переживання або хвороби.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. отупілість, р. отупілості, д. отупілості, з. отупілість, о. отупілістю, м. отупілості, к. отупілосте