drevosliv.com

Словник Української

ото

Буква

1. Вказівна частка, яка вживається для виділення предмета мовлення, зокрема при зверненні уваги на щось, що знаходиться поруч або на деякій відстані; ось, от.

2. Вказівна частка, що використовується для посилення виразу здивування, незадоволення, іронії або іншого емоційного забарвлення в реченні; от, ось.

3. Сполучник, що вживається для введення підрядного речення, яке конкретизує, розкриває або ілюструє зміст головного речення; а саме, а то, тобто.

Приклади:

Приклад 1:
Ото розмова люба! Вже й розгнівився?
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
– Ото… ото во­на! ни­зенька, чор­ня­ва… чор­ним плат-ком го­ло­ва пов’яза­на,- чує Мот­ря по­зад се­бе в ба­бинці.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
II Ско­ро ввійшов ото Шрам у пасіку, іще не по­мо­ливсь і свя­то­му Зо­си­мові, що стоїть по пасіках, як слу­хає – у Че­ре­ва­ня щось іграє. – Е, да се в вас і бан­ду­ра!
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

More posts