ошукати

Приклад 1:
Властиво, Позенкові запам’яталися ці розповіді переважно тому, шо невдовзі по цих оповідках Лемішку заарештували, щоправда, дещо запізнено, бож таких, як він, повиарештовувапи ще в двадцятих і тридцятих роках, встановивши принагідно, шо Лемішка десь у двадцятих роках відсиджував на Соловках за петлюрівшину, завдяки непрощенному, зовсім випадковому недоглядові вирвавшися на куцу волю, а й ніби тепер, коли так блискуче завершувалася вправно керована батечком народів колективізація українського села (з його сірим, у глибині єства вічно мазепинським, а тому й придатним пише на безсловесне винищення бидлом, котре мала доконати колективізація), супроводжувана посиленим висаджуванням у повітря мракобісних церков, він, Лемішка, приналежний, як це трохи запізнено, однак безпомилково, встановило всевидюще око партії, до давно розгромленої антирадянської Спілки Визволення України, готував збройне повстання, щоб відірвати все ще ніяк не достріляну, хоч стріляли її хто тільки хотів, ворохобницьку Україну від пазуристої матінки Росії, і тому, прикидаючися божевільним задля конспірації, навіть на уроках географії агітував школярів за якісь ближче не відомі, загиблі (а цим самим автоматично контрреволюційні та ше й напевно куркульсько-самостійницькі) континенти, для замилювання очей (але марні всі буржуазні хитрощі ошукати непомильну всевидющу радянську владу! ), виписуючи на дошці рівняння, яких ніхто з третьоклясників, включно з Позенком, котрий уже тоді відкрив у собі потяг до математики, не годен був утямити, хоча саме ці Лемішкові рівняння (а зовсім не та обставина, що гуманітарні науки, зокрема історія й література, що їх українцям вільно було плекати лише на рівні імперських покидьків, покопотіли в небуття слідом за мільйонами пухлих селян) і спонукали Позенка записатися згодом на математичний факультет (у математиці все ж не так відчувалися соцреалістичні шори) в надії колись віднайти координати осяйних загиблих континентів, що про них час від часу, перериваючи урок, раптом з великим запалом заходжувався оповідати Лемішка, хапаючи крейду і з неймовірною швидкістю виписуючи на шкільній дошці впереміш овальні і зубчасті позначки, що переходили в рівняння з ніби покладеними горілиць на обидві лопатки знаками окликів, що їх він за мить, ніби опам’ятавшися, а може, просто боячися, що їхня надто тривала присутність на дошці висадить у повітря учнівські мозки, хутко стирав вологою ганчіркою, незмінно кладучи її собі до кишені (Лемішка ніколи не помічав, шо ганчірка заволожує йому ногавиці, хоча дехто з учнів вдавався до припущення, ніби Лемішка то помічає, лише з огляду на виняткову небезпечність прозраджуваних знаків, навіть стерті рештки крейди, що ними їх зображувано, ховає до кишені) до чергового осяяння й повертаючися до нудної, після попередніх відкриттів, нікому вже не цікавої географії, яку він, Яків Онуфрійович Лемішка, як це пригадували місцеві люди, ще до першого арешту викладав у Ніжені, заки його відразу ж після встановлення більшовицької влади, замість розстріляти в першому-ліпшому закутку, як інших, про кого і пес не писнув, — за розстріли українців ніколи ще нікого не карали, — помилували Соловками, де географія, мовляв, і виструнчилася в Лемішковій голові в ті загиблі, проте невидимо присутні континенти, розповідь про котрі Позенко, тоді ще десятилітній вітрогон, запам’ятав на все життя, оскільки від того часу йому, Свиридові, й почав снитися залишений у людському мозку діамантовий спадок у формі гусячого яйця, спадок для далеких нащадків, що про нього так докладно оповідав Лемішка, вимахуючи крейдою й мокрою ганчіркою перед принишклою клясою, яка, замість учитися, старанно запам’ятовуючи назви рік, гір і країн, розвісивши вуха, залюбки слухала Лемішкових оповідок, серед котрих Позенкову уяву чи не найбільше вразила розповідь про м’який діямант у людському мозку, хоча не виключене, що Лемішчин виклад про той м’який діямант тільки тому так глибоко й запав Позенкові в серце, що тоді вперше Свирида пронизала певність, — байдуже, що цю пронизальну певність він зміг повністю осмислити лише значно пізніше, коли в ньому самому прочинилися ляди в просвіти й підземелля, існування яких для нього, Свирида, виявилося найбільшою несподіванкою, — певність, завдяки якій Свиридове життя склалося саме так, а не інакше, — мовляв, нехай і що базікають про Лемішку (а про нього подостатком базікали з першого дня його появи в школі), те, що він оповідає, — правда, якої люди бояться, відвикши від неї й не бажаючи її знати, як надто крамольну спричинницю зайвих прикрощів, лиха, а може, й смерти, хоча ця правда стосується кожного далеко значнішою мірою, ніж це здається на перший погляд, бо хіба не виключно завдяки цій правді Лемішка так і запалюється, звертаючися до дітлахів, як до цілком дорослих, без найменшого вагання, чи його, бува, належно зрозуміють?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— що все ж повинно скiнчитися гаразд — ще двi‑три хвилини, сутичка, купа‑мала, качання по пiдлозi, i чудовисько, несвiт‑ськи ревнувши, якимось дивом розточиться в прах, а мужнiй, тiльки трохи поскубаний герой, повитий димами пожариська, переводячи дух, пригорне до себе врятовану Шерон Стоун, чи ту другу кралю, чорнявеньку, як‑її‑там, — i наринула, було, тривога вмент являє всю свою смiхо‑виннiсть: знов цим голлiвудiвським гаям вдалося, бодай на мить, тебе ошукати! — на вiдмiну вiд цих, фiльм, котрий ти все‑таки не важишся вимкнути, не конче має скiнчитися щасливо.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”