онучник

Значення

1. У давньоруському та українському феодальному праві — особа, яка добровільно або змушено віддавала себе під заступництво (покровительство) князя, боярина чи монастиря, втрачаючи при цьому частину особистої свободи, але отримуючи захист і земельний наділ; залежна людина, що не входила до челяді, але була пов’язана із сеньйором договірними відносинами.

2. У ширшому історичному контексті — людина, яка перебуває у підпорядкуванні, на службі або під особливим захистом впливової особи, церковної чи світської установи.

Правопис та відмінювання