окрайчик

Приклад 1:
До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла, та ще останній сором їй не дає жебрачкою зробитись. Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах, — тоді жадібно руки простягало до тебе щастя і несло дари!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
гординя: дмемось, гоношимось i уявляємо себе творцями, — а то просто вiдслонивсь був нам на шпаринку окрайчик первiсного генерального плану, того самого, за яким було колись сотворено свiт — з нiчого, цiльним i прекрасним, i вiд якого людство (коли? на якому доiсторичному поворо‑тi?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
До служебки, зарiбницi, що працею гiркою окрайчик щастя хтiла заробити i не змогла, та ще останнiй сором їй не дає жебрачкою зробитись. Згадай, якою ти була в ту нiч, коли твоє кохання розцвiлося: була ти наче лiсова царiвна у зорянiм вiнку на темних косах, – тодi жадiбно руки простягало до тебе щастя i несло дари! Так що ж менi робить, коли всi зорi погасли i в вiнку, i в серцi в мене? Л i с о в и к Не всi вiнки погинули для тебе. Оглянься, подивись, яке тут свято! Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнiї корали. Невинна бiль змiнилась в гордий пурпур на тiй калинi, що тебе квiтчала, де соловей спiвав пiснi весiльнi. Стара верба, смутна береза навiть у златоглави й кармазини вбрались на свято осенi. А тiльки ти жебрацькi шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що нiяка туга краси перемагати не повинна. То дай менi святковi шати, дiду! Я буду знов як лiсова царiвна, i щастя упаде менi до нiг, благаючи моєї ласки! Л i с о в и к Доню, давно готовi шати для царiвни, але вона десь бавилась, химерна, убравшися для жарту за жебрачку. Розкриває свою кирею i дiстає досi заховану пiд нею пишну, злотом гаптовану багряницю i срiбний серпанок; надiває багряницю поверху убрання на Мавку; йде до калини, швидко ламає на нiй червонi китицi ягiд, звиває собi вiночок, розпускає собi коси, квiтчається вiнком i склоняється перед Лiсовиком, – вiн накидає їй срiбний серпанок на голову. Л i с о в и к Тепер я вже за тебе не боюся. (Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину i зникає). З лiсу вибiгає . Знов ти? (Намiряється втiкати). П е р е л е с н и к (зневажливо) Не бiйся, не до тебе.
— Українка Леся, “Лісова пісня”