Значення
-
(у граматиці) слово, що виражає сильне почуття, емоцію або наказ, звернення, зазвичай вимовляється з особливою інтонацією та на письмі виділяється знаком оклику (наприклад: “ах”, “ой”, “ей”, “браво”).
-
(застаріле) той, хто вигукує щось, голосно проголошує; вісник, оповісник.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. окличник, р. окличника, д. окличникові, з. окличника, о. окличником, м. окличникові, к. окличнику