1. Вигук, що виражає здивування, подив, захоплення або інтенсивність дії, стану.
2. Уживається для посилення виразу, позначення великої кількості, сили чи якості чогось.
Словник Української Мови
Буква
1. Вигук, що виражає здивування, подив, захоплення або інтенсивність дії, стану.
2. Уживається для посилення виразу, позначення великої кількості, сили чи якості чогось.
Приклад 1:
З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточ-ки; трохи далі – тік; за током – огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Чисто кругом – любо глянути, і огородина зеленіє… Та й тільки ж то, що огородина своя, а більше землі – ні ступня. Приходилось у чужих людей косити, хліб заробляти, спини не розгинаючи, спочивку не знаючи… Оже як не працювала Мотря з Остапом та з Оришкою – старою своєю матір’ю, а все бідно жили.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Домашина ятрiвка Хвенна Зозулиха… не можна менi бiля її хати йти, так i доклада менi про те полотно, що в неї з огорода пропало та якось-то опинилось у мене у скринi, так вона мене злодiйкою узива i усякi доклади доклада; так чи не можна її, пiдрiзавши, теж з села вигнати? – Та для чого не можна?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”