одинокий

Приклад 1:
Як писав Шевченко, «я не одинокий, є з ким в світі жить…». І буду рада, якщо знайдуться охочі переглянути цей мій «кінофільм» разом зі мною.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Дивлюся, сміюся, дрібні утираю — Я не одинокий, є з ким в світі жить; У моїй хатині, як в степу безкраїм, Козацтво гуляє, байрак гомонить, У моїй хатині синє море грає, Могила сумує, тополя шумить, Тихесенько Гриця[78] дівчина співає — Я не одинокий, є з ким вік дожить. От де моє добро, гроші, От де моя слава, А за раду спасибі вам, За раду лукаву.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Приклад 3:
Одинокий момент, що вирізняється й може лишитися ясно в пам’яті, — се козаччина XVII в., але дуже сумніваюся, щоб хтось, хто вчився «русскої історії» по звичайній схемі, потрапив зв’язати її в своїм представленні з ранішими і пізнішими стадіями історії української народності, мислив би сю історію в її органічній цілості. Ще гірше виходить на сій схемі народність білоруська — вона пропадає зовсім за історією держави Київської, Володимиро-Московської, ба навіть і за В[еликим] кн[язівством] Литовським.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”