одіб

Приклад 1:
Якесь ли­хо з са­мо­го мал­ку ме­не ок­ри­ва­ло,- з са­мо­го мал­ку во­но уче­пи­ло­ся за ме­не, ніяк я від йо­го ні одіб‘юся, ні одг­ре­бу­ся! Як той ірод, залізло в са­му ду­шу та й ду­шить, та й ва­дить, та й ка­ла­му­тить усім… Он ко­лишнє то­ва­рист­во (не­дав­но ба­чив) – ве­се­ле, щас­ли­ве… Галя по­чу­ла – звідки вітер віє, ку­ди хи­лить… Во­на ба­чи­ла, що чим далі, то все Чіпка від неї од­хо­див та од­хо­див… Во­на ба­чи­ла – сер­це їй прав­ду ка­за­ло,- що не вдер­жа­ти уже їй Чіпки біля се­бе, що йо­му ос­то­гид­ло та­ке жит­тя – не вдо­вольня­ло йо­го… І во­на ти­хо-ти­хо, по­тай од Чіпки, ниш­ком пла­ка­ла… То во­на спус­ка­ла­ся у своє не­давнє щас­тя, роз­див­ля­лась на йо­го, пе­ре­вер­та­ла, розг­ля­да­ла – без то­го га­ря­чо­го по-ши­бу пер­ших лю­бощів, кот­рий пер­ше не да­вав їй яс­но гля­ну­ти на жит­тя їх, роз­би­ра­ла пог­ля­дом сто­ронньої лю­ди­ни.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”