Приклад 1:
Зрештою, хіба вона не заходилася біля книжок, і це зовсім не так нудно, як їй колись здавалося, хоч Богданові й не втямки, як це вона, Наталка, змусить себе чогось навчитися, коли досі він ще не бачив, аби вона подужала нараз прочитати хоч дві сторінки, проте тепер вона, Наталка, прочитає не тільки дві, а й значно більше, у чому він, Богдан, невдовзі й сам переконається, що й дійсно не забарилося статися, на велике здивування Богдана, який раптом відкрив, що Натальці, попри все ще численні родинні обов’язки, серед яких вона досі не знаходила для себе часу, бож у їхньому восьмиосібному господарстві сама Богданова матір, попри її невичерпну енергію, не годна була б з усім упоратися, — Наталці наука легко дається, далеко легше, ніж того сподівалася сама Наталка, котра, на початку вдавшися до науки, аби приглушити в собі Данила, оскільки з такою ятрущою раною в грудях не можна було існувати, перегодя дійшла для самої себе не передбаченого висновку, що, властиво, навчання, до берегів якого її зовсім випадково прибило, її, Наталку, справді цікавить, так цікавить, що за деякий час Богдан, котрий спочатку, хоч і не перечив, але досить скептично поставився до Наталчиних здібностей (бож звідки мали взятися ці здібності в Наталки, по-своєму милої, тільки ж, очевидячки, поверхової, без жодних прихованих закамарків у душі, а тому такої безпосередньої і цим найбільше привабливої особи, яку тепер ніби підмінили? Де поділася попередня Наталка?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— Це ж у них, очевидячки, була спинна сухота, tabes dorsalis!.. Тоді арабіст, розсердившись на мій глум, перечитав мені ще декілька уривків з арабських істориків… Ну, і що ж?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Очевидячки, часто в арабському побуті бувало так, що озрієць, допавшись до своєї любки і прийнявши її в свої зовсім не платонічні обійми, вчиняв непереривну серію любовних сеансів аж доти, доки з надмірного пересилення не вмирав… У героїв це дуже звісна річ… Згадайте хоч би Французьку Chanson de geste[29] про подорож лицарів Карла Великого до Царгорода… Ба кажуть, що й російський Герой Плєвни Скобелев умер на таке саме «озрійське кохання», бо забажав сім разів без передиху практично виявити свою любовну силу… Коли хочете, смерть і не погана… Т-а-а-а-к… А втім, хто зна: може, й Гейне розумів «озрійське кохання» отак само, як і з історії виходить?.. Адже гейневський «озрієць», мабуть, чи не хоче сказати царівні, що коли вона йому оддасть себе, то він її не випустить, аж доки не сконає в її обіймах… Гейне був поет, себто спеціаліст на такі штуки, і повинен був добре смакувати всякі неплатонічні любощі.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
