обстоювати

Приклад 1:
Я жила у світі естетично самодостатньому, у світі музики й літературної класики, в атмосфері доброти, порядности та порозуміння в родині, що рятувало душу від лицемірства й політиканства, від кар’єрно-споживацької експлуатації «ідеалу», зберігало здатність оновлюватися і трансформуватися, відкритість до Іншого, готовність прийняти Правду, і обстоювати її, хоч би чим це тобі загрожувало. Наведу на підтвердження свідчення своєї колеґи й ровесниці Світлани Кириченко з її спогадів «Люди не зі страху»: «А щодо того, чи мама боялася — то й сказати мені щось важко.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Страх уповзав знадвору крiзь стiни їдким протягом, а вдома було тепло, аж душно, юнацька депресiя, нi, неврастенiя, якiсь дурнi таблетки, вiчне “тридцять сiм i два”, i плач кiль‑канадцять разiв на добу, лiкарка велiла їй роздягатись, а татковi вийти — “Девочка уже большая”, — її спантеличило, що татко, замiсть обстоювати свої права — це ж бо його дитину мали оглядати! — принижено чапав до виходу, збентежений i змалiлий, мов заскочений на гарячому (найцiкавiше, мiркує вона собi, що вiн же був красивий мужик, говiркий i дотепний, охочий до життя, i жiнкам подобався, i розпрекрасно знайшлось би де оскоромитись, що ж вiн цноту свою так тяжко берiг, як галицька стара панна, невже тому, що мама вийшла за нього — ще не реабiлiтованого, i вiн цiлий вiк внутрiшньо куливсь, боячись почути од неї вголос те, чим виїдав собi думки, — що занапастив їй життя, а зостатися сам, без неї — знов‑таки, боявся?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”