общинник

1. Член общини, громади, спільноти людей, об’єднаних спільним проживанням, інтересами або віросповіданням.

2. Прихильник, послідовник ідей общинності, громадського (колективного) ведення господарства та життя.

3. У дохристинській та ранньохристинській традиції — член релігійної общини, чернець.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |