образити

Приклад 1:
і поза нею, і котрий ясніше від найяснішого розуму тепер думав у ній), що вона ніколи не здолає пояснити цього своєму, тобто, тепер, звісно, вже не своєму, чоловікові, хоча прожила з ним ціле життя й нібито знала його уподобання і вдачу, бо доля кинула її, Бондаренчиху, стару, занехаяну (Звенислава Чіп у її віці ще ходила, пританцьовуючи, й мала значно молодших за себе полюбовників), нікому не потрібну, вперед, а її відмолоділого дружину — назад, куди вона не схотіла повертатися, цим нехотінням мимоволі перетявши між ними всі, знані їй досі, способи порозуміння, і тепер жодні слова їх уже не наблизять, оскільки кожне з них ступило в інше коло, яке на поторк Провидіння нескінченною картопляною лушпиною, яку в тридцять третьому році на її очах їла опухла жінка з немовлям на руках на центральній вулиці Харкова, почало розкручуватися в протилежні боки, звідки вона, Бондаренчиха, не те що сама, а навіть через співчутливих знайомих, не могла витлумачити не тільки своєму колишньому чоловікові, а й за океаном не на жарт сполошеним дітям, ні чому вона так уперто відмовляється від їхньої опіки, ні чому вона на старощах зреклася сталого, в усі пори року сухого притулку, який діти радо оплачували (щддо цього їй справді не випадало нарікати), і, замість того, пішла тинятися по людях, властиво, навіть не по людях, а по ворітницях, скверах чи підземці, не дбаючи ні про ночівлю, ні про щоденні потреби, інколи засинаючи десь просто на лавці в парку (так принаймні запевняв три тижні на місяць непитущий Тадзьо Зозуля, що лише на кожну появу в небі молодика — у Тадзя був свій цикл, — причащався оковитою, наслідком чого Тадзьові доводилося кілька днів ночувати по кущах, не з’являючися навіть ні до професора Коропа, ані до свого приятеля Галактіона Онуфрійовича Скаби, котрий на підставі Тадзьових оповісток прозвав Бондаренчиху Аріядною, залишеною полохливим Тезеєм Вакхові) в добре підпилому вигляді (і це та сама Бондаренчиха, котра ще недавно навіть у товаристві ніколи й келішка не пригублювала, — і то не через каміння в печінці, — а з вродженої відрази до спиртного), хоча цей підпилий вигляд з’являвся тепер у Боднаренчихи не так від вина (адже коли вона тепер приймала від жалісливих людей пляшку Дешевого вина чи горілки, це вона чинила не так задля власних потреб, які тепер звелися до мінімуму, — часто вона забувала тепер і їсти, не те що пити, сама диву ючися, як мало людина потребує, — а щоб відмовою не образити співчутливої душі, котра то там, то там наділяла її не лише їжею, а й міцнішими за воду напоями, воліючи зробити цим бодай малу приємність занехаяній п’яничці, котра не те щоб жебрала, а тільки з’являлася на люди, дедалі частіше промовляючи до невидимих співбесідників, птахів і трав, і тримаючи за шийку надпиту пляшку з рідиною, подібною до вина), яке вона вряди-годи й справді, занурена в думки чи в надхненні розмови, а головне, не надаючи жодного значення, що вона тепер робить чи не робить, — один, другий ковток попивала, ані трохи не журячися, чи вона взагалі щось п’є чи ні, бо тепер то для неї вже не було важливе, — як від того нового світу, що нагло розчахнувся перед нею, далеко осяйніший і наполегливіший, ніж у найщасливіші дні раннього дитинства, коли їй являлися несусвітні видива, бож цей світ був не підвладний нічому тому, що тепер з нею траплялося, хоча всі її знайомі й заповзялися приписувати це виключно впливові алькогопю, яким Бондаренчиха тепер нібито заливала розпач за змарнованим життям, ні на мить не припускаючи, що вона тепер від усього того вільна і що її не разить навіть те, що більшість знайомих дедалі неохочіше запрошує її до хати, намагаючися якнайшвидше збути її через поріг подачкою харчів і пляшкою копійчаного вина, хоч Бондаренчиха ні в світочку не жебрала, та ще й спиртного, а коли люди давали, гадаючи, що тепер вона звелася, за висловом Гната Драб’янки, на риняву п’яничку, вона ніколи не пояснювала й не ображалася, приймаючи скромні дари, адже зовсім недавно вона сама точнісінько так чинила б. Зрештою, тепер навіть якби в наглому душевному збуренні вона щиро захотіла б поділитися зі своїм першим-ліпшим співрозмовником, що з нею діється, то де ж було їй дібрати слів, аби хоч згрубша описати чи радше помацки обцяткувати той Божий рай, що висновувався нею, віднині стало супроводжуючи її. Звісно, коли вона вперше почула голоси, які тепер невідступно її супроводжували, це її не на жарт налякало, хоча, властиво, цей світ, що складався з самого світла, лише час від часу згущуючисл в променисті постаті, не був для неї цілком новий.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Він сказав і не відразу усвідомив усю безтактність сказаного, те, що сказана ним фраза має подвійний сенс і дівчина могла образитись, застосувати її до себе… Він не збирався аж ніяк образити її. Просто він звик до самоти і в самоті своїй найменше вважав на те, що похмура ця фраза, підносячи вищість особи, була сповнена разом з тим зневаги до інших, до людей, до загалу.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”

Приклад 3:
Цим я зовсiм не думаю образити нашого шановного Климентiя Степановича i прирiвняти його цiлком законну помилку з олiвцем до беззаконної вилазки проти самокритики, але елементи несвiдомости… е… е… так би мовити, трохи сходяться! — Семене Яковичу!
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”