обірник

1. (іст.) Особа, яка займалася збиранням обірів — натуральних або грошових податків у давні часи, зокрема на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

2. (перен., заст.) Той, хто примусово збирає, відбирає щось у когось; грабіжник, утискач.

Приклади:

Відсутні