1. Вроджена здатність до чого-небудь, талант, хист.
2. (заст.) Дія за значенням дієслова «обдаровувати»; наділення кого-, чого-небудь якими-небудь властивостями, якостями, дарами.
обдаровання
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Сковорода вважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдаровання у «сродній» праці і дістає насолоду від цього, можна втілити в життя за допомогою освіти, самопізнання. Звідси проголошення самопізнання універсальним засобом моральної перебудови світу.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Частина мови: іменник (однина) |