низ

Приклад 1:
Кому низ — плохо»… Ті спогади показували істинне обличчя історичних постатей і подій, спотворене офіційною пропагандою. То були уроки історії, уроки правди, то був для нас політичний лікнеп.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 2:
По цьому я знову зійшов на низ, а Станіслав, не довше п’яти хвилин повправлявшися, зненацька і без особливих видимих зусиль та відчутних погрішностей відтворив знану канцону №3 G-dur Фрескобальді, після чого з іще більшою впевне­ ністю і, я сказав би навіть із вишуканістю, — його ж таки, Фрескобальді, токату «Per /’Elevazione»’. «Щоразу сильніше змушуєш ти мене дивуватися, чужинче, — визнав я, коли він зійшов униз, розробляючи свої довгі музичні пальці.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
– Совершенiє уго­то­ва­ся, – вi­дiз­вавсь до Ко­но­топської сот­нi пи­сар, Про­кiп Ри­го­ро­вич Пiст­ряк, сто­ячи бi­ля ка­ла­вур­них, що сте­рег­ли низ­ку вiдьом, i при­див­ля­ючись пильно, щоб кот­ра з них, пе­ре­ки­нув­шись або со­ро­кою, або сви­нею, та не да­ла б дьору; а як по­чув го­мiн сво­го на­чальни­ка, так за­раз, зняв­ши ша­поч­ку, i пi­дiй­шов до нього, i пок­ло­нивсь йо­му ни­зенько, i ка­же: – Вож­де­лiн­но­го умо­iзс­туп­ле­нiя, з днев­ним мiс­топ­ре­би­ва­нi­ем, вам, па­не сот­ни­ку, ут­ре­су­губ­ляємо!
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 4:
Калавурне ко­зацт­во, як по­чу­ли пи­сарське по­ве­лi­нiє, за­раз i вiд­че­пи­ли з вiдьомської низ­ки Век­лу Шти­ри­ху; ухо­пи­ли її мер­щiй за ру­ки i за но­ги цуп­ко, щоб не вик­ру­ти­лась, та, ре­го­чу­чи, i пом­ча­ли до чов­нiв… Во­на кри­чить: “Про­бi!” Дi­точ­ки бi­жать за нею та го­ло­сять, не­на­че вже во­на i не­жи­ва; ста­рий Шти­ря ту­ди ж за ни­ми шкан­ди­ба, та пла­че, та лає i ко­за­кiв, i сот­ни­ка, а най­пу­ще пцса­ря… Так нiх­то їх i не вва­жа, а ще де­якi з ку­чi кри­чать: “Дер­жи-бо, Йо­си­пе, дуж­че!
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 5:
Нав’язали мо­тор­нi­шi цi­лi­сiньку низ­ку ка­ме­нюк на вiрьовку, i, пiд­вiз­ши на чов­нах, аж на­си­лу три чо­ло­вi­ки пiд­ня­ли тую низ­ку та й на­ки­ну­ли Яв­до­сi Зу­би­сi на шию i ду­ма­ють: от пiр­не! А во­на, ура­го­ва ба­ба, i не ду­ма; пла­ва по­верх во­ди, та що ос­ло­бо­ни­ли їй ру­ку iз вiрьовки, так во­на нею по­ло­щеться та й жар­тує: “А що ж?
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”