нить

Приклад 1:
Ішов він та­кою ж ти­хою хо­дою, як і сю­ди, а мо­же ще й тих­шою,- та все ду­мав та ду­мав… А в серці – по­чу­вав він-про­ки­да­лось щось невідо­ме, чуд­не: і важ­ко мов, і лег­ко, і сум­но, й ве­се­ло, і хо­четься співа­ти й хо­четься пла­ка­ти… Сльози не ллються, а го­лос рветься; нес­подіва­ний сум обіймає го­ло­ву; дум­ка дум- ку го­нить: нігде прис­та­ти, ні за що за­че­пи­ти­ся – так і га­няє за ма­ною… А пе­ред очи­ма – зе­ле­на кер­сет­ка, чер­во­на спідни­ця, знад­ний з усмішкою пог­ляд, чер­воні, як кар­ма­зин, ус­та,, з кот­рих виг­ля­дає ря­док дрібних, як пер­ли, зубів… У йо­го аж мо­роз пішов по­за спи­ною… “Оце так!! – про­мо­вив він уго­лос.- Чи не здурів, бу­ва, я, чи не.збо­же­волів?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Бо­ро­нить, бо­ро­нить па­на з сім’єю че­лядь, да як зва­лять од­но­го-дру­го­го за­по­рожці з ко­ня, так хто ос­тавсь – урозтіч! А во­ни, ока­яннії, ко­ней зу­пи­ня­ють, у ко­ле­сах спиці ру­ба­ють, во­зи пе­ре­вер­та­ють, панів із кар­ма­зи­ну і з саєти об­ди­ра­ють.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
Бог йо­го вже знає, що в йо­го на душі бу­ло тоді, а послі об’яви­ло­ся… Не­хай гос­подь од та­ко­го бо­ро­нить вся­ко­го чо­ловіка хре­ще­но­го… Бо­дай би луч­че та­ко­го й не чу­ва­ти! IX Од­гу­ля­ли весілля, вип­ро­во­ди­ли мо­ло­дих у Піжмур­ки.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 4:
От вiн i спус­тивсь ниж­че, пе­ре­би­рав-пе­ре­би­рав, ду­мав-ду­мав… да­лi як сплес­не у до­лош­ки, як за­го­мо­нить сам со­бi у ха­тi: “Отсе так!
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 5:
Соб­ла­го­во­лi­те, па­не сот­ни­ку, щот їй учи­нить по сiй хво­рос­ти­нi i ли­цем к ли­цю са­мую єстест­вен­ную сот­ню, зiб­рав­шу­юся бi­ля па­лес­ти­ни Кузьми­хи, кри­вої шин­кар­ки, оче­са­ми обо-зрi­ти. – Еге, па­не пи­са­рю!
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”