нич

1. У спортивних змаганнях, особливо в шахах та шашках — результат гри, коли жоден із суперників не здобув перемоги; нічия.

2. У картярських іграх — ситуація, коли гравці мають рівні за силою або вартістю карти, що не дозволяє визначити переможця в конкретному розіграші.

Приклади вживання слова

нич

Приклад 1:
Па­нич якось йо­го чи вскуб­нув, чи вщип­нув… А той як ви­ва­жить ру­ку, як уде­ре йо­го з усього ма­ху по пиці… так па­не­няті но­са й роз­товк! Прибігла на крик пані; увійшов сам пан… – “На стай­ню йо­го!..”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Не вспіли ге­не­ральшу по­хо­ва­ти, як приїхав з пол­ку cтар­ший па­нич – те­пер уже який­сь там по­ру­чик, чи що. Тон­кий, ци­ба­тий, як жу­ра­вель, з ри­жу­ва­тим,, шорст­ким, як на вед­меді, во­лос­сям, з ве­ли­ким ло­бом – хоч ко­ше­нят бий, з ве­ли­ки­ми, ро­зум­ни­ми, сіри­ми очи­ма, з товс­тою, униз од­вис­лою гу­бою… Як ви­ли­та ма­ти!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
Ляс­нув по­го­нич пу­гою; коні зар­жа­ли, по­чув­ши лу­го­ву па­шу; по­тю­па­ли і зник­ли з очей і з во­зом, і з по­го­ни­чем, і з дівча­та­ми. IV От уже й луг пе­ред ни­ми.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 4:
Свiй ху­тiр, лi­сок, вин­нич­ка, мли­нок, вiт­ря­чок, а ско­ти­ни та ове­чок – так нi­чо­го й ка­за­тиI I усе то їй дос­та­неться. За­тим-то так наш Ула­со­вич i пос­пi­ша, що й ко­не­вi не дасть здих­ну­ти, i сам, не обi­дав­ши, трид­цять се­ми­сот­них верст, iще з го­ном, не спо­чи­ва­ючи, пе­реїхав, i як до­бiг до то­го Без­вер­хо­го ху­то­ра й ус­тав з ко­ня бi­ля хо­рун­жен­ко­вої ха­ти, так так i хи­тається, мов п’яний, а я ж ка­жу, що вiн i не обi­дав нiг­де.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 5:
От сот­ник мовч­ки обi­дає, а пи­сар си­дiв-си­дiв, мов-чав-мов­чав, да­лi за лож­ку, та у ту ж мис­ку… та й по­чав, як вiн ка­же, сок­ру­ша­ти перш борщ га­ря­чий з уся­кою, мiл­кою риб­кою, та пшо­ня­ну ка­шу до олiї, да­лi за­хо­лод­жу­ва­ний борщ з ли­на­ми, а там юш­ку з минька­ми та з пше­нич­ни­ми га­лу­шеч­ка­ми, та пе­че­нi ка­ра­сi, та бiльш i нi­чо­го. Хоч наш Ри­го­ро­вич i обi­дав до­ма не менш то­го, що те­пер їв i в па­на сот­ни­ка, так йо­му се нi­чо­го: вiн у дя­ка у шко­лi вчив­ся, так за го­лос, що бу­ло як на обi­дах пiд­нi­ме, так як той дзво­ник, на усю ву­ли­цю чу­ти, що аж у ву­хах ля­щить, так йо­го пан дяк бу­ло по обi­дам i во­дить; то з ним прив­чив­ся i наш Ри­го­ро­вич, i йо­му не страш­но бу­ло хоч шiсть обi­дiв обi­да­ти; так тим-то iз Ула­со­ви­чем, як по­ба­чив доб­ру стра­ву та ще з свi­жою ри­бою, так i прий­нявсь мо­ло­ти­ти, не­на­че ще нi­чо­го зран­ку i не їв.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”