1. (у хімії) Фундаментальна властивість хімічної частинки (атома, молекули, йона), що характеризує її здатність атакувати позитивно заряджені центри або центри з недостачею електронної густини в іншій частинці, утворюючи нову ковалентну зв’язок за рахунок своєї електронної пари; міра електронодонорної активності реагента.
2. (у фізичній органічній хімії) Кількісна характеристика цієї здатності, що зазвичай виражається у вигляді логарифмічної шкали відносно еталонного реагенту (наприклад, водню) та враховує як термодинамічні, так і кінетичні фактори.