Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “нудьгувати“; стан, коли людина відчуває нудьгу, тугу, сум, пригніченість через самотність, бездіяльність або брак інтересів.
2. (у літературознавстві) Поетичний мотив або ліричний стан, що виражає елегійну тугу, світлосум, задумливу меланхолію, часто пов’язаний із філософськими роздумами про життя.
Приклад 1:
1888 Надія Зівяла вже та квітка запашна, Її нема — сама суха стеблина… А як цвіла, лишаючи, вона, Аж кращою ставала вся долина!… Тепер лука порожня і сумна: Вона була її краса єдина… Надія-квіт умерла, одцвіла, її нема — вмирають поривання… Була вона — душа тоді жила, Жили у їй високі почування: Вона душі теплом святим була… Тепер там ніч, холодне нудьгування… 1895 Доки? Минає час, минають люди; Ми всi ждемо того, що буде, I кажем всi: давно вже час, Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде, — А час не жде, а час не жде!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”