Словник Української Мови
Буква
1. Стан глибокої розгубленості, безпорадності, відчуття безвиході, що супроводжується втратою інтересу до навколишнього світу; важка туга, меланхолія.
2. (у значенні власної назви, зазвичай з великої літери) У міфології та художній літературі — персоніфікація стану нудьги, туги, часто уособлення похмурого настрою або невдоволення.
Приклад 1:
І Степан, знемагаючи від потреби виявити свою нудьгу, промовив, піднісши склянку:— Випиймо, друже, за любов!Поет здивувався.— З якої речі нам пити за це жахливе чуття, що позбавляє людей спокою?Степан збуджено відповів:— Позбавляє спокою, позбавляє життя. Жахлива ця любов.— Так ви погоджуєтесь зі мною?
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”