Приклад 1:
Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.
— Невідомий автор, “Zieliena Ievanghieliia Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Члени цієї археологічної експедиції до 1980 р. перемістили на нове місце понад два десятки фортець, храмів і святилищ, у тому числі гігантський скельний храм Рамзеса II в Абу-Сімбелі (на новому місці він зберіг не лише свій зовнішній вигляд, а й колишню географічну орієнтацію), храм Ізіди на острові Філе (його перемістили на сусідній острів Агілкія). фортеці Бухен, Кумме, Семне тощо.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Заупокійні комплекси в епоху Середнього Царства здобули нове призначення — стали своєрідними громадськими центрами. Так, поминальний храм Аменемхета III у Фаюмському оазисі, що його греки назвали Лабіринтом, служив також приміщенням для проведення зборів представників номової знаті.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 4:
Карфаген («нове місто») заснувала наприкінці IX ст. до н. е. група опозиційних тірському царю аристократів, очолюваних сестрою царя — Еліссою (ця енергійна жінка стала царицею Карфагена).
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 5:
Став крилатим вислів Конфуція, що «нове — це добре забуте старе». Конфуцій покладав на традиції давнини великі надії, вважав навіть найменші порушення «ритуалу й церемоніалу» неприпустимими: «Не можна дивитися на те, що суперечить Правилам, не можна слухати те, що суперечить Правилам, не можна говорити те, що суперечить Правилам» (Луньюй, XII, 1).
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”