нотар

1. Посадовець, уповноважений державою вчиняти нотаріальні дії: свідчити вірність копій документів та підписів, засвідчувати угоди, видавати свідоцтва про право на спадщину, приймати документи на зберігання тощо.

2. У давньоримському праві — писар, стенографіст, особа, яка професійно складала та оформлювала різноманітні юридичні документи та угоди.

Приклади вживання

Приклад 1:
— Але коби нотар десь вечером подививси до хати. Син на постелі, невістка на печі, а я з старов на землі, на солімці валєємоси.
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
Нотар, нотарушнотаріус. н у д к о — нудно, тоскно.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |