незмінно

Приклад 1:
Довгі бесіди з ним, обговорення його статей і виступів (іноді я передруковувала їх на машинці з голосу автора), просто присутність разом з ним на тому бенкеті розкутої думки, на який незмінно перетворювалася кожна звичайна «гостьова» зустріч із нашими друзями-однодумцями, багато важили в моєму житті. «Салтиков-Сверстюк» (так називали його в нашому колі) безжально руйнував стереотипи думання, які вкоренилися в мені, перевертав догори ногами звичні уявлення, змушував сумніватися в тому, що ще вчора видавалося абсолютною істиною.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 2:
Як усе його єство жадало саме такої любови, як він її чекав і як щоразу вона бралася димом, щойно він до неї наближався, хоча він марно сушив собі голову, дошукуючися знаків, звідки така напасть і чим він завинив перед Усевишнім, бож він ані не вродився потворою, ані не хибував на інші фізичні вади, що відштовхували б жінок, які, коли вже про те йшлося, навіть досить охоче з ним зближувалися, тільки, і то незмінно, — і саме з цього все й починалося, — його чомусь швидко залишали, ширячи в його грудях пустку, з якою йому дедалі важче ставало боротися, оскільки він, Іван, прагнув сталого й незмінного. Властиво, саме тому його й обернула тоді на соляний стовп думка, що в цьому світі, де ніщо не тримається: ні любов, ні вірність, ні дружба, де самі лише зміни й втрати, у чому він, Іван, попри свій молодий вік, устиг болісно пересвідчитися, у цьому самому світі поруч, просто перед його, Івановим, носом, хтось когось ще здатний отак любити!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”