ней

Приклад 1:
Він їх за­раз у кріпа­ки по­вер­не, а нас па­на­ми по­ро­бить… – Це тоді бу­де, як на до­лоні во­лос­ся ви­рос­те,-охо­лод­жує ней­мовірний.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Оттак-то го­рю­ва­ли пан сот­ник з па­ном пи­са­рем, що прис­ла­но їм пред­пи­са­нiє iти в Чер­нi­гов зо всею сот­нею i зiб­ра­тись зо всiм при­бо­ром i узя­ти провй­он­ту для се­бе i ко­ней на двi не­дi­лi. От як го­рю­ють пан сот­ник у свiт­ли­цi, а пан пи­сар за по­ро­гом, да­лi сей i ви­га­дав – бо вже на ви­гад­ки зав­зя­тий був – та й ка­же: – Соблаговолiте, па­не сот­ни­ку, да­ти ме­нi по­ве­ле-нiє о сок­ру­ши­тельном пре­лом­ле­нiї сiєї трик­рат­но опо-га­нiв­шої хво­рос­ти­ни, я же нинє суть у ран­зi ле­пор­та, бо са­мi со­зер­цаєте яс­ни­ми, хо­ча i не вми­ти­ми, ва­ши­ми оче­са­ми, що не­умiс­тим єсм з нею у чер­тог ваш.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 3:
– за­гу­ла гро­ма­да ув один го­лос, а хто мо­лод­ший та ближ­че сто­яв, так аж ки­ну­лись по­мiч да­ти тим, що бi­ля вiрьовок… – Погружайте, пог­ру­жай­те па­че i па­че тре­су­гу­бо ока­яр­ную дщерь ха­на­ней­ськую! – як вiл ре­вiв Про­кiп Ри­го­ро­вич i спи­няв лю­дей, щоб не ви­тас­ку­ва­ли на­зад Век­ли.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 4:
А вiд сього пан­на Йо­си­повнй бе­бех у по­душ­ки та й зах­ро­пi­ла на всю ха­ту… А тут щось iз сi­ней у хат­нi две­рi – геп! та й стог­не, i щось мур­ни­че, – i ох­ка… По­ба­чим опiс­ля, що то там бу­ло… VIII Смутний i не­ве­се­лий сто­яв, ру­ки за­ло­жив­ши, хваб­рої Ко­но­топської сот­нi пан сот­ник, Ула­со­вич Ми­ки­та Забрьоха, у слав­но­му со­тен­но­му мiс­теч­ку Ко­но­то­пi, на ву­ли­цi, бi­ля шин­ку, де усег­да зби­ра­ла­ся сот­ня чи на мушт­ру, чи на пе­ре­лi­ку, що чи не втiк кот­рий ко­зак ча­сом, бу­ва.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 5:
У тебе єсть старая, Без сил і в бідності, слабая, То і повинен жить для ней, Одна оставшись без приюту, Яку протерпить муку люту, Таскавшись між чужих людей! От я, nак чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без нені, без отця дитина, Еней – отець, а неня – бог.
— Самчук Улас, “Марія”