Значення
-
(у філософії та теології) Властивість бути нествореним, не мати початку в часі та причини свого існування; вічність, що є атрибутом Бога або абсолютного буття.
-
(у релігійному вченні, особливо в християнстві) Атрибут Божественної природи, що означає її походження не від творіння, а від вічної самостійної іпостасі; властивість, протилежна тварності (наприклад, у контексті відносин між Богом-Отцем і Богом-Сином).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. несотворенність, р. несотворенності, д. несотворенності, з. несотворенність, о. несотворенністю, м. несотворенності, к. несотворенносте