Словник Української Мови
Буква
1. (філос.) Абсолютна, безмежна, необмежена ні в просторі, ні в часі субстанція, що є першоджерелом і основою всього сущого; одна з фундаментальних категорій філософської та наукової думки, протилежне скінченному, обмеженому.
2. (матем.) Поняття, що позначає величину або множину, яка не має меж, обмежень або кінця; величина, більша за будь-яке скінченне число (позначається символом ∞).
Приклад 1:
По цих словах його наче заїло, як заїдає часом на грамофоні стару зношену платівку, і в приміщенні ще кілька хвилин відлунювало нескінченне «теля-ли», «теля-ли», «теля-ли»… Нарешті Мавропуле, на мармизі якого тяжко відбивався увесь перебіг лютого двобою, притлумив цей бунт і загнав нахабний голос кудись у недоступну глибінь. Авдиторія, певний час заніміла, вибухнула радісними оплесками.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”