Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що не піддається розриву, руйнуванню або роз’єднанню; міцно з’єднаний, єдиний, цілісний.
2. Постійний, незмінний, що існує безперервно і не припиняється (про зв’язок, відносини, єдність тощо).
3. У логіці та математиці: такий, що не допускає розриву, перерви; безперервний.
Приклад 1:
Поступово визрівала ідея про природний, нерозривний союз між Яхве та євреями. «Врожай був барометром релігійної злагоди: щедрий збір служив доказом прихильності Яхве, недорід і засуха сприймалися як релігійне приниження.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”