Словник Української Мови
Буква
Властивість або стан того, що не може бути розділене на частини; цілісність, єдність.
У математиці: властивість числа, яке не ділиться без остачі на жодне інше число, крім одиниці та самого себе; простота числа.
У політичному та державному контексті: принцип, за яким територія держави є єдиною та не може бути відокремлена або розчленована; територіальна цілісність.
Приклад 1:
Всі створіння – це плоть, розумій: сплетена сітка, склеєний пісок, зліплений порох, що ділиться до сэоеі’ безконечності, відповідаючи своїм поділом і перетином протилежному божому єству, що простерте своєю одиничністю у неподільну безконечність і в безконечну неподільність. Бо всяке створіння є пересічна природа.
— Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”