Власна назва, що позначає філософський термін, введений українським мислителем Григорієм Сковородою для позначення стану, коли сутність (істинна природа) речей, явищ або людини залишається прихованою, невиявленою або неусвідомленою через обмеженість людського розуму, поверхневе сприйняття або відсутність внутрішнього духовного погляду.
У вченні Сковороди — фундаментальна онтологічна та гносеологічна категорія, що описує стан світу, в якому істинна, божественна суть („серце“, „внутрішня людина“, символічний зміст Біблії) перебуває під покривом зовнішньої, матеріальної, „тлінної“ форми („символу“), і може бути пізнана лише через працелюбне самопізнання та духовне осягнення.