1. Стан, коли щось або когось не впізнають, не розпізнають; відсутність пізнання, неусвідомлення.
2. (у філософії, релігії) Незнання, необізнаність; стан свідомості, що протиставляється пізнанню або істинному знанню.
непізнання
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Це справжня неповага, незнання Бога, непізнання мирного шляху, мандрівка шляхом нещастя, що веде у царство пітьми, у житло неспокійних духів. Саме оце слово – нещастя – народилося звідти, що спокушена людина, яка пішла під проводом сліпої натури, вхопилася за хвіст, оминаючи голову або ту найвищу частину: “Частина моя ти, Господи”.
— Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”
Частина мови: іменник (однина) |