Значення
-
У фонетиці та фонології — артикуляційна ознака звука, що полягає у відсутності піднесення середньої частини спинки язика до твердого піднебіння (палатуму); незм’якшеність, твердість.
-
У лінгвістиці — властивість звука, звукосполучення або фонологічної системи мови, що характеризується наявністю непалаталізованих (твердих) приголосних.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. непалатальність, р. непалатальності, д. непалатальності, з. непалатальність, о. непалатальністю, м. непалатальності, к. непалатальносте