1. У фонетиці та фонології — артикуляційна ознака звука, що полягає у відсутності піднесення середньої частини спинки язика до твердого піднебіння (палатуму); незм’якшеність, твердість.
2. У лінгвістиці — властивість звука, звукосполучення або фонологічної системи мови, що характеризується наявністю непалаталізованих (твердих) приголосних.