Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан того, що не є означеним, точно визначеним, вираженим або встановленим; відсутність чіткості, конкретності, визначеності.
2. У математиці та логіці — характеристика величини, поняття або твердження, точне значення або істинність якого не встановлені або не можуть бути встановлені в рамках даної системи знань або аксіом.
3. У філософії — стан непевності, невизначеності щодо існування, причин, наслідків або сутності явища, часто пов’язаний з обмеженістю людського пізнання.
Приклад 1:
Не можуть не впадати в око деякі прикрі невідповідності: По-перше, всіляко уникаючи означення одного з ключових для цієї статті поняття «МИ», більше того, декларуючи його неозначеність і навіть вдаючися при цьому до різних штукарств, автор все ж конкретизує певне коло людей, нав’язує власні, доволі-таки суб’єктивні характеристики і робить спроби сформувати певне понятійне поле. Щоправда, спроби ці видаються нам досить незграбними: за всієї лексичної та семантичної неперебірливості (що призвело до страшенної засміченості, смислової непролазності, стильової неоднорідності тексту), авторові так і не вдалося тактовно обґрунтувати правомірність двох інших ключових понять: «СПРАВЖНЬОГО» і «НЕСПРАВЖНЬОГО».
— Невідомий автор, “Fleshka 2Gb”