Неопіфагорійство — філософсько-релігійна течія пізньої античності (І ст. до н.е. — ІІ ст. н.е.), що відроджувала та переосмислювала вчення Піфагора, поєднуючи його з елементами платонізму, аристотелізму та стоїцизму, з акцентом на числовій символіці, містицизмі та аскетичному способі життя.
Неопіфагорійство — напрям у давньогрецькій філософії, представники якого (наприклад, Аполлоній Тіанський, Модерат з Гадеса, Нуменій) розвивали вчення про числа як першооснови буття, про божественну монаду, про подвійну природу душі та прагнули до релігійно-етичного вдосконалення особистості.