Словник Української Мови
Буква
1. Новий прихильник якоїсь релігії, вчення, ідеології чи громадського руху; новачок, новопосвячений.
2. У ранньому християнстві — людина, яка нещодавно прийняла християнську віру і пройшла обряд хрещення.
3. Первісне значення (історичне): у Стародавній Греції та Римі — новачок, який щойно пройшов обряд посвячення в певні містерії чи таємні культи.
Приклад 1:
Затриманий, спотворений, неповноцінний розвиток, наслідки якого я й досі видихаю… Пізно подорослішавши, я почала зіставляти, думати, особливо гостро, як кожен неофіт, відчувати й бачити невідповідності, суперечності. Настало те, що один із сучасних фізиків назвав «крахом очевидности».
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”