необачно

Приклад 1:
), так і необачно розхлюпа­ ними рештками пресолодкої мальвазії, котрою любив позловживати абат Бенедетто, сидячи над доброю книгою або філософуючи в товаристві одразу трьох видатних бого­ мазів — Тіціяна Вечелліо, званого Тіціяном, Якопо Робусті, званого Тінторетто, і ДоменікосаТеотокопулоса, званого Ель Ґреко. Були також чиїсь присохлі до шкарубкої поверхні сльози (XVIII ст.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.
— Самчук Улас, “Марія”

Приклад 3:
— так було пiдписано шкiц, який вона пiдгледiла в його робочому альбомi, необачно залишеному на виднотi: на самому вершечку, на гранчастому шпилi гори балансував на однiй нозi голомозий чоловiчок з небезпечно вигостреним, як у автора, обличчям (всi мальованi ним обличчя були умовнi, i всi невловно‑мiнливо подiбнi мiж собою, мовби розбiгались, як кола по водi, вiд потопленого оригi‑налу — так нiколи й не написаного автопортрета), — чоловiчок обiруч держав драбину, наставлену в небо, i питався в Бога, куди ж далi, але небо над ним було порожнє. “Я завжди хотiв одного — реалiзуватися”.
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 4:
Невольнича муза ~184 ÇÎËÎÒÀ ÏÐÎѲÊÀ 1 Острови сонця серед дощів золоті гриби обліпили пні променів голоси замотуються як на веретено платівки вуста липнуть як до тарелів вощин кущі обтрушуються з води як скупані пси тут я сушу долоні аби проступило з поволоки роси тернове галуззя тут допасовую черепки в амфору в ілюзію але як зібрати те що витекло сонячними острівцями 2 золотою просікою року осінню осуваються склепіння в шелестючі руїни малі міста присипані шпичастими шкаралупками каштанів як уламками мін повільні процесії хризантем перепиняють дорогу їм уже не спішно Дванадцята сумна книжка 185~заблудлі сни снуються лоскітним павутинням до повік коли ж це давним давно у пошерхлому листі свіжа шкірка пальців студені щойно вивільнені ядра 3 плач як рослина негадано розпочинається із необачно згубленої сльози виривається там де ми його зовсім не чекали підступним стеблом як зойком за нашими плечима відчиняє сумне лице Квітка Поезії ми відхрещуємося як заронити у золоті голови про окремішність а ти простягаєш руки у крижаний сон обволікаєш проханням як летючим прядивом витлумач мову айстр витлумач мову айстр 4 квіти також приблуди вони моляться тими ж словами дай нам землю нашу вони вкладають у серце насінини пам’ять предків а тіла обдаровують у крила вони провіщають священний час ісходу промерзлим дном дном моря полишеному корінню ще борсатися І. Калинець. Невольнича муза ~186 під п’ятою туземних трав вітай непристосованосте сестро порятунку 5 тлумач осені чекає під оселею лісу чи не перелетить шум через огорожу як червоний півень може у червінковім злоті знайде відтиск чортомлицьких грифонів може багрове сонце у пущі здасться перерізом смереки що стікає карпатською живицею а зв’ялий дух із хрустом досвітка обдасть медовими пивницями чи в жеврінні захололого місяця не обізветься бляха Золотоверхого Михайла 6 просікою літа Божого бабиліта разом із кров’ю через золоті ворота серця разом із серцем через золоту кров падолисту разом із просікою весни священної Березня до просіки літа Божого Вересня від ярого до озимого від уявного до зримого Золотою Просікою з просьбою одпусти мене Просіко Найсвятіша Матибожа Осені Матибожа Далечі Дольороза Дванадцята сумна книжка 187~ÀÊÀÔ²ÑÒ ÄÎ ÁÎÃÎÐÎÄÈÖ² ²Ç ÊÐÀÑÎÂÀ IJÉβ ÎÑÎÁÈ: Богородицяз с. Красова, ікона XV ст.
— Ігор Калинець, “Iгор Калинець. Поезiя”