ненастанно

Приклад 1:
І так, про­ бираючись ненастанно на 137 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ аномалію патріярхатів. Вони обмежили жінок у всьому, але найголовніше — у можли­ востях вибору та свободи пересування.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
І вищали гостеси, яких Мавропуле ненастанно й невтомно за щось там хапав, ловив, мацав, і виростали хвости, і били об підлогу гарячі копита, і сновигав по залі Даппертутто, виявляючи до кожного шматок уваги і прихильності, кавальчик особливої таємної симпатії, підсо­ вуючи якісь папірці на підпис, пахкаючи димом, закочуючи очі і шкребучи груди нігтями, і не змовкала музика, під яку не те що танцювати, але й дихати було тяжко. І все ж кружляли якісь фантастичні пари довкола, і навіть ветхий Казаллеґра, підтримуваний своїми ніжними супутницями, вичовгав на середину зали, і опинився в центрі несамовитого хороводу — дарма що нижче пояса вже не мав нічого, крім бузкових утеплених кальсонів, і блиснувши з-під капелюха посоловілим пташиним оком, незрівнянна Лайза Шейла сказала з грайли­ вими інтонаціями: — Hej, body, наступний танець мій!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Він уже майже наздогнав Її — бо був певен, що то Вона, хоч і бачив лише зі спини, — він біг за Нею вже давно, та все не міг наздогнати, трава дедалі вищала, сичання — голоснішало, пахло плодами всіх дерев, зображених на сторінці, отже, він таки наздоганяв Її, щоб тільки спитати, та не дізнатися, щоб тільки глянути, та не побачити, щоб тільки руку простягнути, та не торкнутися, і він уже простягував руку з безмежно довгими пальцями, коли зненацька почув, 247 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ що його кличуть, що його ненастанно кличе голос інший, голос Адин, що його ім’я вимовлено вже десятки, а, може, й сотні разів. І коли це нарешті дійшло до нього, то він зупи­ нився, то все зупинилося, і щойно розгорнутий сад згорнувся у безконечно малу нікчемну крапку, останню крапку в кінці останнього речення вже неіснуючої Книги, ні, книги, бо знову і знову пробивалося до нього звідкись іззовні одним єдине слово: «Станіславе!» (26 ) ЛЯ-ЧІ9Ф: В останньому зі своїх послань хочу повідомити Монсинь­ йорові про таке: a) Уранці 10 березня я ввійшла до готельного покою Рес­ пондента і побачила його сплячим у ліжку, але в одязі включно з плащем.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”