Значення
-
Властивість або стан, за якого функція, послідовність, процес тощо не є монотонною, тобто не зростає постійно або не спадає постійно, а має ділянки зростання та спадання.
-
У ширшому сенсі — відсутність однобічної, одноманітної послідовності в розвитку, зміні явища, ознаки або стану; наявність коливань, змін напрямку або інтенсивності.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. немонотонність, р. немонотонності, д. немонотонності, з. немонотонність, о. немонотонністю, м. немонотонності, к. немонотонносте