Значення
-
(у лінгвістиці) Властивість звука, що утворюється без концентрації повітряного потоку в одному точці артикуляції, на відміну від фокальних (зосереджених) звуків, як-от шиплячі.
-
(у фонетиці) Відсутність чітко вираженого місця (фокусу) утворення шуму при вимові приголосного, що характерно для глухих щілинних звуків типу [h] або [ɦ].
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. нефокальність, р. нефокальності, д. нефокальності, з. нефокальність, о. нефокальністю, м. нефокальності, к. нефокальносте