1. (у лінгвістиці) Властивість звука, що утворюється без концентрації повітряного потоку в одному точці артикуляції, на відміну від фокальних (зосереджених) звуків, як-от шиплячі.
2. (у фонетиці) Відсутність чітко вираженого місця (фокусу) утворення шуму при вимові приголосного, що характерно для глухих щілинних звуків типу [h] або [ɦ].