недуга

Приклад 1:
Ще й як закохалася — вибухла наослiп, полетiла сторч головою, дзвенячи в просторi вiдьомським смiхом, пiдхоплена незримими самовладними нуртами, i бiль той не перепинив — а мав би, — так нi ж, вирубала в собi всi застережнi табло, що жахтiли червоними лампочками на межi перегрiву — достоту перед аварiєю на АЕС, — i тiльки вiршi, що негайно ввiмкнулися натомiсть i пiшли суцiльним, нерозчленованим потоком, пропускали недвозначнi сигнали небезпеки: в них нав’язливо проблимували — ад, i смерть, i недуга, “I жовте море днiв, i сизе море снiв В одбитих кольорах вмираючого неба, — I я iще пливу — а ти уже на днi, I страшно нам обом дивитися на себе”: “Значить, ти знала? — визвiрився вiн, свiнувши вовчими вогниками в очу, коли вона — втрачати було вже нiчого — зважилася дещо з того потоку прочитати йому вголос, — знала, що так буде?
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 2:
Щастя кінець кінцем — це недуга душевної короткозо­рості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислен­ня обставин і неповного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що й сліпота, й найнещасніші люди — астро­номи, що на ясному сонці бачать прикрі плямки.Почасти збентежений близькою зустріччю з щасливою людиною, а ще більше — неминучістю прощатись сього­дні вночі з мусінькою, хлопець був сумний і не міг цілком спожити радість від давно бажаної зміни помешкання, по­чатку незалежного простування в прекрасний світ.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”

Приклад 3:
Просто недуга якась… — Так, недуга! — вигукнув Іван Семенович.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 4:
Євген Плужник Найкращі твори Недуга, Ніч… а човен — як срібний птах…, Вчись у природи творчого спокою…, Для вас, історики майбутні… та інші XV Ті самі кімнати і в кімнатах все, як раніше, отже, й здається: повернеться незабаром Наталка — в справі якійсь забарилась, а може, до подруги завітала… Працюючи вечорами, прислухався инколи Іван Семенович, чи не дзвонить, хоч і знав, що даремно, — не з таких… Як відходила, сказала спокійно: — От ми й розлучаємося, Іване… Чекав цього, знав, що буде, а все ж вразився — так несподівано. Думав, ще довго й багато говоритимуть, обміркують докладно все, розважать, а вона просто як — зібрала клуночок невеличкий, та й край!
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 5:
(<< back) Недуга Роман Подається за виданням 1990 року І Після морозного вечора надворі густе, душне повітря фойє в’ялило груди; здавалось, не дихаєш, а п’єш щось п’янке та тепле, з чого солодка млость розтікається по всіх членах, а рухи стають повільніші та округлі. Протираючи спітніле пенсне й щокроку когось перепрошуючи, Іван Семенович протисся в куток, до глибокої в стіні ніші, й, короткозоро мружачись, неуважно роздивлявся звідти на широкий людський потік, що ринув повз нього, оповитий терпкими пахощами косметик та розгаряченого жіночого тіла.
— Тютюнник Григорій, “Вир”