Словник Української Мови
Буква
НА́ЙТОВ, а, чол., морськ. 1. Міцне з’єднання двох тросів або канатів шляхом переплетення їхніх пасом без вузлів; сплесень. Найтов використовують для постійного з’єднання снастей, що зазнають великого натягу.
2. Спосіб скріплення дерев’яних частин судна або такелажу за допомогою троса чи мотузки, який застосовують замість цвяхів або болтів. При аварійному ремонті корпусу часто вдаються до найтову.
Приклад 1:
Той носить воду, той місить вже глину, той тримає буйв ола і відмахує від нього хмару ґедзів, той сипле в рідку глину перетерті кізяки — а він лише сидить в кінці подвір’я, підмостив під себе шовкову подушечку і або співає, або голосно хропе.. Той подався обніжком до недалекої Жовтої Ріки, витяг з очерету схований човен, відіпхнувся дрючком і поплив, щоб трохи далі нарвати лотосового коріння для поросяти, аби не так верещало у хліві.. Той підгодовує трохи менших за павичів курей і качок і згодо м виганяє їх на пашу до Жовтої Ріки.. І кожен знай мудрує: як би то хапнути там найтов – стішого коропа чи хвацько копнути під ребра чужого кабанчика, чи сховатися під найбільшою в світі спідницею.. А він лежить собі і все співає.. Присмалить сонце — перекотиться в тінь, піднесуть, доллють ще цуйки, він вип’є, утреться, вийде посеред двору, розстібне ширін ку, трохи потанцює — і знов у холодок.. І всі знали: інакше і не могло бути. Він їм давав абсолютну свободу вмерти і щасливо переродитися.
— Зеров Микола, “Камена”