**НАЄ́МЕЦЬ**, іменник чоловічого роду, істота.
1. заст. Особа, найнята для виконання певної роботи; найманий працівник.
2. істор. У часи Київської Русі та пізнішого середньовіччя — воїн, що служив у війську за плату; найманець.
наємець
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |