ная

1. У давньогрецькій міфології — одна з німф, що уособлювали водні джерела, річки та озера; водяна німфа.

2. У переносному значенні — поетичний образ жінки, дівчини, пов’язаний з водою, річкою або джерелом.

Приклади вживання

Приклад 1:
Темна ма­ра ус­та­ла в Чіпчиній думці, як стра­шид­ло яке, хо­лод­не, неп­ривітне… Го­во­ри, ди­вись – а тут… зу­би зціпи­ло, язик одібра­ло, очі зак­ле­пи­ло… Ки­да­ють у зем­лю,- тем­но­та неп­ривітная, німо­та неп­ро­буд­ная, не­роз­га­да­ний хо­лод та мо­рок! Ось і черв’як пла­зує – хо­лод­ний та слизький, аж на­пи­нається, аяс зви­вається, поспіша­ючи до тіла… Приліз, при­ло­жив свій чер­во­ний ро­тик – як не­ве­лич­ким сверд­ли­ком про­то­чив діроч­ку в тілі і уп’явся… По йо­му аж хви­ля за­хо­дить, так він на­ту­жу­вав­ся, то­чив… Ось уже діроч­ка… А там – ди­вись – і дру­гий пнеться, третій, чет­вер­тий… Подірчавіло тіло… Чут­но глу­хий стук.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
I се вне­зап­ная вiсть пот­ря­се мою унут­рен­ную ут­ро­бу, а па­че i па­че, єгда проч­тох i ура­зу­мiх по­ве­лi-нiє ми­лос­ти­во­го на­чальства зби­ра­ти­ся у по­ход аж до Чер­нi­го­ва. Сiє, па­не сот­ни­ку, пи­шуть, ща­дя ду­шi на­ша, да не ког­да страх i тре­пет обуяєт на­ми i ми скорб­нi па­дем на ло­жi на­ша i ус­нем в смерть; i то­го ра­ди скрит­ность умис­ли­ша, аки би у Чер­нi­гов, а хто вiсть?
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 3:
Три сед­ми­цi i пол дождь не спа­де, i зем­ля не одож­ди­ся, i не­бо зак­лю­чи­ся; вся пе­рет­во­ри­ша­ся в прах i пе­пел, вся про­зя­бе­нiя iз­со­хо­ша, i єди­ная пиль но­ситься у на­шiй все­лен­нiй i – о, го­ре мнi, грiш­ни­ку! – пиль сiя вод-во­ряється в не­по­роч­нiм до­се­лi но­сi моєм i дiй­ст­вуєть чи­ха­нiєм, по­доб­но аки би от нюх­но­ве­нiя нес­тер­пи­мия i тре­ока­ян­ния – тьфу!
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 4:
– Бла­жен­ния i вiч­ния сла­ви дос­той­ния пам’ятi, прiс­но­по­ми­наємий ро­ди­тель ваш i отець, Улас Па­на­со­вич, ве­ле­лiп­ний пан сот­ник прех­раб­рої Ко­но­топської сот­нi, єго же муд­ро­му уп­рав­ле­нiю уся все­лен­ная ди­ву­ва­ся – i да по­чиєть над ним зем­ля пе­ром, – той з си­ми ба­ба­ми єги­петськи­ми, прос­то ре­щи, вiдьма­ми, уп­рав­ляв­ся бла­го­чес­ти­во­муд­рен­но. Дов­лiєть i вам, доб­ро­дiю, по при­мi­ру оно­му нев­пус­ти­тельно сот­во­ре­нiє учи­ни­ти.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Приклад 5:
– Мню, – ка­же пи­сар, – яко сiя єсть єди­ная iз се­ми­де­ся­ти дще­рей ца­ря Iро­да, їх же вiн, ока­ян­ний, по­ро­ди по­гу­би ра­ди ро­да хрис­ти­янсько­го. Єди­на суть ли­хо­рад­ка, дру­га ли­хо­ман­ка, тре­тя тряс­ця, чет­вер­та нап­рас­ни­ця, п’ята по­ган­ка, i про­чиї їм же нiсть чис­ла, Аз же мню… – Та не мни-бо, па­не пи­са­рю, а ка­жи дi­ло.
— Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Частина мови: іменник (однина) |