НАВИ́ВОРІТ, присл.
1. Внутрішньою стороною назовні; протилежним боком (про одяг, взуття тощо). Одягнути сорочку навиворіт.
2. перен. Не так, як слід; навпаки, протилежно до звичайного, правильного. Усе в нього вийшло навиворіт.
навиворіт
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— Адже кажуть, що поміж іншими декадентськими літературними штучками є й така, щоб читати слова навиворіт і добуватися таким способом містичного розуміння… Кажуть, що замість «ум» можна по-декадентському вимовляти «му-у-у-у!»… замість «розум» — «музор», замість «поема» — «амеопа»… — Ах, пам’ятаю! — розсміявся Костянтин.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— Християнство я попросту аж ненавиджу, — сказав він, — і навіть усі особи євангельські мені хочеться розуміти навиворіт, на злість соборному християнству. От, приміром, чи пам’ятаєте ви в Євангелії Йоановому, в главі XIII та XXI, згадку про того вченика, що його був любив Ісус?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прислівник () |