Словник Української Мови
Буква
НА́ВИС, -у, чол. 1. Частина гірського масиву, скелі, даху тощо, що виступає вперед, нависаючи над чим-небудь; звис. Під нависом скелі сховалися від дощу.
2. спец. Відстань, на яку одна частина конструкції (наприклад, дах, балкон) виступає відносно іншої, опорної частини; величина звисання. Допустимий навис плити перекриття.
Приклад 1:
(8) Зранку над містом навис густий передзвін шістдесяти і трьох церков старої Венеції: неділя. Наш мотоскафо просувався повільно, ніби навпомацки — непроглядний туман обсів береги, лиш де-не-де залишаючи просвіток для бані, лоджії, вежі.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
За наступних фараонів-лівійців над Єгиптом навис дамоклів меч ассирійського вторгнення. Фараон Осоркон II дав себе втягнути в антиассирійську авантюру східно- середземноморських царків, і в середині IX ст.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”