навпочіпки

Приклад 1:
Повів його в сад, де доріжки посипані дрібними білими камінцями, де з обох сторін якісь кущі, обсипані великими білими, ліловими, синіми, голубими, червоними квітами, де в блискучих клітках павичі з хвостами кольорів всієї райдуги, де високі фонтани й дзюркотливі струмки, які спадають грайливими водоспадами, де позіхає в залізній клітці; звідти паша повів Юрія в будинок, довгим коридором, а тоді сходами ліворуч, на балкон, перила якого застелені килимами, на балконі на горі рожевих подушок лежав… султан — Юрій вклонився йому низько — а внизу в залі лунали приглушені голоси, паша вказав Юрію на подушку, той сів, паша присів навпочіпки біля дверей, приклав пальці до вуст, а тоді до вух — мовляв, мовчи й слухай. І Юрій слухав.
— Невідомий автор, “Getman Sin Getmana”

Приклад 2:
Нахиляюсь навпочіпки і виймаю з-під ліжка свій мідний pot de chambre[18] з накривкою. Його видовжена форма і носик, що виступає наперед, навіюють мені думки про начиння для сосів[19], тож я негайно починаю обмірковувати, що готуватиму нині.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Приклад 3:
Ось триповерхова кам’яниця, довгу ґалерею якої головамипідтримують скулені химери — у них вишкірені обличчя, навислі над ротами гачкуваті носи й загострені вуха, вони наче сидять навпочіпки на краю урвища, притиснувши рукою коліно до грудей. А кам’яниця під номером 32 на перехресті Липової та Ґіллера — ну чисто тобі «Palazzo della Cancelleria» (так каже Петро): вікна кожного з трьох поверхів, розташовані на спільній осі, відрізняються обрисами та розмірами.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”