Словник Української Мови
Буква
НАВЕРХУ́, присл.
1. На верхній частині, поверхні чого-небудь; угорі, зверху. Наверху лежала книжка.
2. На верхньому поверсі, у верхній частині приміщення, будівлі. Він жив наверху, а ми внизу.
3. перен. У вищих колах влади, керівництва. Це рішення ухвалили наверху.
Приклад 1:
З нагоди весілля племінниці Марії (1946) шле їй побажання щастя в сімейному житті цитатою зі «Сйу»: «Хай наверху буде піна, а на споді повинне грати чисте вино». Вона мріє про поїздку до Західної України: хоче побувати у Львові, в Чернівцях, у місцях, пов’язаних з Кобилянською, — «Це буде сон наяву: я побачу гуцулів, Карпати, те, що бачив Михайло Михайлович.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”